Андрій Сапіга ( 25.11.1981 - 22.09.2022)
Андрій Вікторович Сапіга народився 25 листопада 1981 року в селі Житані Володимир-Волинського району Волинської області. Там же , 1 вересня 1988 року , пішов у перший клас. Андрій був добрим, щирим, вихованим та старанним учнем. Швидко промайнули шкільні роки . І ось у 1997 році юнак подає документи до Володимир-Волинського сільськогосподарського технікуму, на відділення «Механізація сільського господарства». Успішно здає іспити та стає студентом даного закладу.
Свою трудову діяльність Андрій розпочинає у 2001 році. Молодий хлопець працює трактористом в учбово-дослідному господарстві Володимир-Волинського сільськогосподарського технікуму. Протягом даного року Андрій декілька разів змінював місце роботи. Працює у ЗАТ МТС «Володимирагро». А з листопада 2001року починає трудову діяльність у ТзВО «ГЕРБОР-холдинг» на посаді розпилювальника. Працюючи на підприємстві підвищує свою кваліфікацію та стає різальником сировини.
Згодом Андрій Сапіга працює на різних підприємствах нашого міста, таких як : ТОВ «Володимир Екобуд», у підприємців ЯковчукаС.В та Поплавського П.А., У Володимир-волинському ВПУ.
У 2001 році Андрій знайомиться із чарівною дівчиною Русланою. Вона родом із Тернопільщини. На Волинь , у село Житані, де проживав Андрій, приїздила у гості до бабусі. Молоді люди одразу сподобалися один одному, між ними виникли почуття, і за деякий час вирішили одружитися.
Андрій молодший за Руслану на п’ять років, але ця різниця у віці не відчувалася. Попри молодий вік, як говорить дружина, Андрій був не по роках мудрим та мав золоті руки. За роки, прожиті разом, вони стали одним цілим, навіть думали однаково. У сім’ї першим на світ з’явився син Назар, за кілька років народилася донечка Настуся, а у 2012 році – наймолодший Микитка.
Дружина Руслана з ніжністю пригадує час проведений із коханим. Вона говорить , що Андрій був з тих чоловіків, які не ділять домашню роботу на жіночу та чоловічу. Якщо було потрібно, міг вечерю зготувати, і з дітьми уроки повчити. «Пам’ятаю, як після народження Микитки потрапила до лікарні, і чоловіку довелося взяти на себе усі обов’язки по дому, разом із тим, він щодня приходив до мене у лікарню, і жодного разу не поскаржився на те, що йому важко»- говорить дружина загиблого воїна.
24 лютого 2022року… Президент оголошує у країні військовий стан… Біль… Тривога… Забрані життя … Колони військової техніки…
Андрій Сапіга на війну пішов добровольцем. Він не став чекати на повістку, а у перші дні повномасштабного вторгнення вирушив до військкомату, бо вважав захист рідної землі чоловічим обов’язком.
З лютого 2022 року Андрій Сапіга несе службу у роті охорони, згодом водієм у складі 14 ОМБР відправився у зону бойових дій. Чоловік оберігав родину від хвилювань, казав , що у нього все добре.
Та якось зізнався, що перебуває на Харківщині, і що їм там раді. Люди усіляко підтримують та допомагають. Та додав: якби вони були у сусідньому населеному пункті, їх би здали, бо там проросійськи налаштоване населення.
2022 рік став для Андрія та Руслани Сапіги радісним та водночас трагічним. Напередодні війни, у яку ніхто не вірив, одружився син Назар. Влітку у них із дружиною народився первісток.
18-го вересня відбулися заручини донечки Настусі, весілля планували відгуляти після повернення Андрія. Єдине, на чому наполягав наречений, – якнайшвидше офіційно зареєструвати стосунки. Тому вирішили скористатися послугою “Шлюб за добу”.
Знайомитися Андрію з майбутніми сватами довелось телефоном. Та через поганий зв’язок розмова була короткою, і, як виявилось, останньою. Після неї він більше не виходив на зв’язок. Чоловік сподівався приїхати на реєстрацію шлюбу, але його не відпустили, бо не було ким замінити. Урочиста дата була призначена на 22 вересня. Щасливим батькам залишалося жити та радіти життю, тішитися дітьми та онуком. Та не так сталось , як гадалось. День, який мав би стати найщасливішим, став днем смутку і горя. Зі сльозами на очах молодята поставили підписи у журналі реєстрацій, і пішли готуватись до останньої зустрічі з батьком.
“21 вересня православний світ відзначав Різдво Пречистої Богородиці. Донька з нареченим пішли до сповіді. А я не знаходила собі місця від хвилювання через те, що два дні не могла додзвонитися до Андрія. З надією отримати хоч якусь інформацію, написала у групу у соцмережах. І отримала відповідь від однієї з дружин військовослужбовця, котра повідомляла про втрати.
До останнього сподівалася, що коханий просто не виходить на зв’язок. Та чомусь від цієї думки на серці все одно було неспокійно. А за якийсь час подзвонили з невідомого номера. Тремтячими від хвилювання руками взяла слухавку, плекаючи надію на добрі новини. Та коли почула: “Прийміть співчуття”, – земля пішла з-під ніг”, – згадує той страшний день Руслана.
Від хлопців, з якими служив Андрій, Руслана дізналася, що машина, у якій крім чоловіка перебували ще двоє військовослужбовців, підірвалася на міні, коли їхали на бойове завдання. Враховуючи, що він зменшив швидкість, побратими лишились живими, хоча отримали різного ступеня важкості поранення. Руслана не стала чекати поки тіло коханого привезуть, і поїхала по нього сама. Всю дорогу телефоном її супроводжували його побратими, котрі надали усю необхідну допомогу та підтримку.
Поховали героя у рідному селі Житані. Йому було сорок років. 28 грудня 2022 року у гімназії, села Хмелівка Зимнівської громади, де навчався Андрій Сапіга, було встановлено пам’ятну дошку.
З 13 лютого 2025 року на центральному вокзалі у Києві працює інтерактивна інсталяція «Серце України», яка транслює імена військових та цивільних людей, життя яких забрала війна. Ім’я нашого героя, Сапіги Андрія Вікторовича, теж внесено до даного списку.
Ми повинні пам’ятати наших Героїв, які ціною власного життя дають нам можливість жити, навчатись, творити.
Слава Україні! Героям Слава!
