Сергій Новосад ( 08.09.1981 - 20.10.2023 )
29 травня 2024 року в ліцеї с. Березовичі відбулось урочисте відкриття меморіальної дошки та вшанування пам’яті випускника 1999 року Новосада Сергія Анатолійовича, який героїчно загинув 20 жовтня 2023 року на Донеччині під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність і незалежність рідної України.
Народився Сергій Новосад 8 вересня 1981 року в Грузії, у селищі Очхамурі, де сім’я жила до моменту, коли росія порушила всі закони людяності. Після того, як селище зазнало бомбардувань, батьки Сергія разом із синами приїхали в Україну на малу батьківщину, де і залишилися назавжди.
Сергій був утіхою для родини, ріс, як усі хлопчики, згадує тато: збиті до крові коліна, велосипедні гонки, спортивні ігри, а ще – мріяв. Його мрії були чистими, високими і безмежними, як небо, яке нестримно вабило його до себе. Але тоді ще ніхто всерйоз цих мрій не сприймав.
У 6 клас Сергій пішов уже в Березовичівську ЗОШ I-III ст. Класна керівничка Галина Іванівна згадує: «Стрункий, худорлявий, чорнявий хлопчик, з розумними допитливими очима. Мене вражала виваженість його думок, як на зовсім ще юний вік. Надзвичайно наполегливий: він дуже швидко навчився читати і писати українською мовою. Сергійко був дуже сором’язливим і не наважувався говорити рідною мовою, аж поки не впевнився, що це буде досконало. Однокласники поважали його за справедливість і доброту, щирість і відвертість».
Спогади друзів і однокласників:
Володимир Горобець: «Ми з Сергієм дружили зі шкільних років. Після закінчення школи листувалися, а коли з’явилися мобільники, розмовляли по телефону. Він завжди був добрим, спокійним та розсудливим. Завжди вмів прийняти мудре рішення. Цінував дружбу, любив людей. Був стриманим, ніколи не давав волю емоціям. Мені здавалося, що Сергій вміє все контролювати. Вірю, що Сергій на небесах у Райському саду, адже Бог забирає до себе найкращих.
Сергій Ващук: До своїх однокласників я приєднався у 10 класі. Познайомившись з усіма, я відзначив, що Сергій видається серйознішим і старшим за нас усіх, бо завжди був дуже відповідальним. Мені імпонувало, що він дуже хороший товариш. Сергій вмів довести свою думку, задачі з математики часто розв’язував іншим способом, ніж інші учні. Пригадую, що коли у його руці опинялася ручка чи олівець, то він завжди малював літаки. Я знав про його мрію.
Тетяна Дарчик-Стасюк: У школі завжди був дисциплінованим, ввічливим, старанним, трохи сором’язливим, завжди усміхненим. Коли прийшов до нашого шостого класу, то дуже швидко з усіма здружився. Уже будучи дорослою, я зрозуміла, яке мовне навантаження він подолав: з російської мови перейшов на українську, з англійської – на німецьку. При цьому Сергій ніколи не скаржився, що йому важко щось дається. У пам’яті назавжди залишиться чудовим однокласником, вірним другом. Коли подорослішав, став розкутішим, більш впевненим у собі, веселішим та ще більш наполегливим. Після закінчення школи при зустрічах розпитував про кожного однокласника, з цікавістю слухав розповіді. Мав неймовірне почуття гумору, вмів підняти настрій, вмів навіть найважчу воєнну тему перевести на жарти про москалів. Ніколи не любив хвалитися ні своїми званнями, досягненнями, нагородами. Адже ж мав їх досить багато. До книги пам’яті хочу передати гілочку рослини, яку він привіз із Африки, коли виконував місію з підтримання миру і порядку при ООН.
У 1999 році закінчив школу. Його мрії здійснилися. Незбагненна любов і могутність безкрайого неба перемогли - і справою життя стали «крила». Він вступив до Харківського національного університету Повітряних сил. У ньому було стільки життєвої енергії, що здавалося, вистачить на декілька життів. Насичене непросте курсантське життя, наполегливість, з якою здобував професійну освіту Сергій зробили з нього не просто справжнього чоловіка, фахівця своєї справи, а й захисника, борця за правду і справедливість.
Рідною домівкою для сім’ї стало місто Броди, що на Львівщині, У колі родини, сім’ї Сергій був душею, надійною опорою, стіною, за якою ніколи не страшно, але завжди спокійно, тепло і затишно. У ньому вміщався весь Всесвіт. Мабуть, не було такого, чого б він не вмів чи не знав. Страшенно любив риболовлю. У ті рідкісні моменти, коли виїжджали на відпочинок з коханою дружиною Ерікою і синочком Сергійком, він насолоджувався кожною секундою, проведеною разом. А які рецепти приготування шашлику він знав! Здається, всі найкращі секрети цієї страви були йому відомі.
У 2003 році розпочав професійний шлях військового льотчика. Проходив службу на різних льотних посадах. Неодноразово брав участь в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки у Ліберії та Демократичній Республіці Конго. З 2014 року у складі авіаційної групи бригади виконував бойові завдання в зоні проведення АТО та ООС.
Після звільнення у запас працював у центрі авіаційного забезпечення Національної поліції України. У перші дні повномасштабного вторгнення без вагань поповнив лави льотного складу Збройних Сил України. «Він літав на всьому: Мі-2, Мі-8, Мі-24, “Єврокоптер”, трощив русню без відпочинку», - говорили його побратими. Саїд, так його називали побратими і друзі. Скільки теплих, щирих, щемливих спогадів про Сергія вони написали… а ще про дружбу, надійність, професіоналізм, їх вражало його почуття гумору навіть у найскрутніших моментах життя, ніколи не чули ні слова нарікань… а ще про вірність до кінця…
Два десятки нагород та відзнак, орден «За мужність» III ступеня, яким був нагороджений у січні 2023 року, орден Богдана Хмельницького…
Поховали захисника на місці почесних поховань на центральному кладовищі в Бродах.
Його любили і поважали всі. Мудрий, добрий, відкритий, щирий, талановитий наставник, професіонал своєї справи, реаліст і великий мрійник, покликанням якого на все життя стала авіація. Він захищав нашу Україну в небі на залізних могутніх пташках, але тепер став нашим небесним янголом… Проклята війна забирає найкращих…
Не стало не просто людини. Батьки втратили сина, дружина – коханого чоловіка, син – найкращого у світі тата, Україна – справжнього патріота. «Хоробрий воїн,вірний друг, найкращий батько і чоловік», - ділиться спогадами дружина офіцера Еріка.
Таким він був, таким він є, таким він залишиться навіки у наших серцях… У 43 роки він став ангелом, щоб з Неба охороняти Україну, свою родину, всіх нас.
Сталося диво! Під час урочистого заходу, присвяченого вшануванню пам’яті Сергія Новосада, над нами з’явилися птахи. Журавлі кружляли над нашим подвір’ям, а ми зі сльозами на очах, затамувавши подих, слідкували за тим, які фігури вони описують в небі, аж поки не зникли. Може, це душа Сергія Анатолійовича, як символ вічності і невмирущості, пам’яті і слави на всі віки.
Низький уклін Герою, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. У наших серцях вічно буде жити пам'ять про нього. Ми в неоплаченому боргу перед жертовністю матері, батька, дружини і сина загиблого Героя.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Слава Україні!
Героям Слава!
