Більшість українців були змушені покинути свої домівки та виїхати  в безпечніші місця, щоб врятувати себе та своїх дітей. Проте, навіть перебуваючи у відносній безпеці, тривожні думки не покидають: «А що ж далі?», «Я не знаю мови та поруч немає знайомих, як бути?», «А як там мої близькі, які залишилися в Україні?», «Чи повернусь я додому?» тощо.

Людина, яка вимушено мігрувала, має певні психологічні особливості, що виражаються у специфічному світосприйнятті, пригніченості психічних функцій, наявності психологічного травмування (синдром свідка). У такий момент особа може опинитись один на один із кризою ідентичності, тобто вона нездатна прийняти нову реальність або, якщо прийняла її, не може адаптуватися до цього. 

Такому стану характерні:

  • неадекватна самооцінка; 
  • втрата перспективи та проблеми із плануванням; 
  • відсутність відчуття повної безпеки;
  • підвищений рівень песимізму;
  • стримувати емоції стає важче; 
  • зміна соціальної активності; 
  • поява безкомпромісних суджень і соціально-агресивної поведінки.

Необхідно зрозуміти, що це нормальна реакція нашого організму в період тривалого стресу. 

Проте психічна напруга довгий час може не покидати особу. Оскільки людина переконана в тому, що не може контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх. 

Тому для покращення свого внутрішнього емоційного стану та прискорення адаптації до нових умов рекомендовано:

  • прийняти ситуацію та нові обставини, зрозумійте, що так буде не завжди і війна точно закінчиться;
  • ваші емоції це окей, бо це нормальна реакція на ненормальні тривалі обставини;
  • якщо є потреба, то запишіться на місцеві мовні курси;
  • знайдіть місцеві інтернет-пабліки, щоб бути в курсі подій міста, де ви проживаєте;
  • намагайтеся більше бувати на свіжому повітрі — це і для здоров’я корисно, і так швидше познайомитеся з місцевістю;
  • приділяйте час собі (фізичні активності, заняття творчістю, медитації та ін.);
  • якщо є змога, допомагайте іншим (сусідам або близьким, чи взагалі незнайомим людям);
  • не відкладайте планування (почніть спочатку із планів на день, потім на тиждень і т. д.);
  • відслідковуйте свої емоції та відчуття (можна спробувати вести щоденник емоцій).

Галина Волошина, психологиня

Джерело: https://t.me/psy_support