Мельничук Юрій Олександрович (17.08.1994-28.04.2022)

Народився Юрій Мельничук 17 серпня 1994-го року. Протягом дев’яти років відвідував наш навчальний заклад, після чого продовжив навчання у селі Березовичі . У 2012 вступив на строкову службу у десантно-штурмові війська 80-ї бригади в місті Львові. 19тирічним юнаком після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі у 2014 році мобілізувався в легендарну 51 ОМБр у місті Володимирі,  яка брала участь у звільненні двадцяти міст сходу країни.  , Юрій брав участь у бойових операціях у Волновасі, Оленівці та  Савур-Могилі,  у складі батальйону «Колос». Вони були добровольцями. Під час виконання одного з бойових завдань зламав руку. Оскільки належної медичної допомоги не було, рятувався як міг, і з розтрощеною рукою продовжував воювати. Про те де воює і про травму приховував від рідних щоб не хвилювати і не підривати слабке здоров’я матері ще більше. Зі спогадів матері, Галини Михайлівни, телефонував, як тільки випадала нагода, або коли не було обстрілів. І завжди говорив, що у них все добре, хоча далеко все було не так.

Своє двадцятиріччя Юрій зустрів на Савур-Могилі без води, з банкою згущеного молока та соняшниковим насінням під обстрілами ворожої артилерії. Та попри це вистояли. І коли отримали наказ залишити висоту, Юрій виходив останнім зі своїми побратимами. Це було у серпні, а вже у вересні бригада повернулася на постійний пункт дислокації для розформування.

Після повернення з’явилися проблеми зі здоров’ям, утім числі й з рукою. Медики нічим зарадити вже не змогли, діздатність руки відновити  не могли., як наслідок – 3-тя група інвалідності. Згодом одружився та переїхав жити у сусіднє село.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій Мельничук, як і більшість чоловіків, звернувся до ТРЦ (військкомату), але йому відмовили. Після чого ходив ще п’ять разів, і усі п’ять разів відмовляли. Він злився, й переймався тим, що його знайомі хлопці стали на захист держави, а він не може. Планував піти у добровольчий батальйон, бозвідти точно не виженуть, і не відмовлять.

28-го квітня 2022 року серце захисника Савур-Могили зупинилося назавжди. Це сталося раптово. Юрію було 27. Війна підірвала здоров’я молодого чоловіка.

Так, він не віддав своє життя на полі бою, але він брав участь у боротьбі за незалежність України у перші дні війни 2014-го ще у 19 років. Рвався на фронт у 2022-му. І напевно був би там, якби не смерть, яка одного квітневого дня забрала його молоде життя. 

З родини Мельничука воювати пішли шестеро: рідні дядьки, один з яких –  Юрій Амірханян загинув на Бахмутському напрямку у липні 2023, двоюрідні брати Богдан та Володимир, котрий втратив кінцівку на полі бою, та чоловік тітки Наталії.